Природно-заповідний фонд Полтавської області

Banners

GISMETEO: Погода по г.Полтава

З кого починався ботанічний сад Полтавського педуніверситету

Ольга СТАСІЛЮНАС, 20.01.2010

Публікація «Легенди Полтавського ботанічного саду» у «Вечірній Полтаві» від 28 жовтня 2009 року, де зазначено про 95-річчя вишу та 90-річчя природничого факультету, викликала бажання розповісти про людей, у яких пощастило вчитись і разом працювати. Про події, в яких сама брала участь.
Уперше з ботсадом зустрілась восени 1947 року, куди нас, першокурсниць, після занять направив на роботу декан Андрій Каришин. Там ми готували компост під керівництвом садівника Йосипа Грона. Тоді завідував ботсадом за сумісництвом наш викладач ботаніки Дмитро Івашин, який створив колекцію на 100 видів дикорослих лікарських рослин України.
Завідувач кафедри ботаніки Павло Євграфович Сосін читав лекції і особисто опікувався створенням колекції екзотів у невеликій оранжереї, які за каталогами виписував з різних ботсадів країни. Всі  колекції професійно доглядав Йосип Грон.

У ботсаду ми проходили польові практики з фізіології рослин, методики роботи на пришкільних ділянках, виконували курсові. Знання і навички залишились на все життя.
Згодом замість колекції лікарських рослин були створені польова та овочева сівозміни. Тривалий час ботсад носив назву агробіостанції.
Восени 1972 року я особисто привезла з ботанічного саду Одеського державного університету 25 саджанців гінкго дволопатевого. Частину з них висадили на агробіостанції, інші у новоствореному парку біостаціонару «Лучки» природничого факультету.
Разом із гінкго колекція була поповнена тисом ягідним, тсугою, кедром ліванським, ялівцем козацьким та більш як двома десятками кактусів. Дякуючи колективу співробітників, колекції набирали силу, дорослішали. З 1962 року  до цього часу працює садівником Віра Демочко (випускниця-заочниця 1976 ро-ку). Вона — ветеран ботсаду.
14 років очолювала колектив ботсаду кваліфікований спеціаліст Аїда Кива, яка старанно поповнювала колекції з ботанічних садів навіть дальнього зарубіжжя. У цей час колекція кактусів стала найбільш численною та різноманітною. Коли в оранжереї розквітала цариця ночі, полтавці мали змогу вночі помилуватися квітами та відчути їх дивний аромат.
У травні 1982 року в нашому закладі відбувалась Всесоюзна конференція методистів педінститутів СРСР, її учасники відвідали ботсад. Різноманіття та численність кактусів відзначила доктор біологічних наук, професор Ленінградського педінституту Ірина Пономарьова.
У 1980 році до Полтави повернувся відомий ботанік, кандидат біологічних наук, доцент Дмитро Івашин і очолив природоохоронну роботу колективу ботаніків. Були відновлені колекційні ділянки, на яких проростали степняки-ковили — неодмінні творці чорноземів. Зокрема ковила волосиста (тирса), ковила пірчаста та ковила Лессінга. Окремо закладена в ботсаду колекція ранньовесняних рідкісних і зникаючих красиво квітучих видів. Ними опікувався кандидат біологічних наук, доцент Ростислав Ганжа — випускник 1950 року.
У будівництві нині існуючої оранжереї та в поповненні колекцій активну роль відіграв кандидат біологічних наук, доцент Валерій Буйдін — випускник 1970 року. Зараз він займається селекцією дрібноквіткових хризантем разом із студентами. Його ділянки милують око розмаїттям форм та різнобарв’ям, прикрашаючи ботсад.
У 2000-і роки територія саду оздоблена колодязем із журавлем, альпійською гіркою, огорожами, впорядкованим струмком тощо. Для цього багато зробив випускник 1980 року, замісник завідувача ботсаду Василь Гапон за участю студентів.
На 90-річний ювілей факультету 2 грудня 2009 року зібралось чимало випускників. Переважна більшість їх працювала або працює на ниві народної освіти, серед них і випускниця 1950 року Валентина Гуріна — вчитель середньої школи № 25 міста Полтави. Чимало випускників працює в органах самоврядування різних рівнів. Небагато природників — у бізнесі. Зокрема, Андрій Соколов з відзнакою закінчив інститут у 1985 році і зараз активно підтримує факультет в увічненні пам’яті відомих науковців-викладачів.
З Санкт-Петербурга  завітала на ювілей Аїда Кива. Вона успішно працює і зараз за фахом у найсучасніший фірмі ХХІ століття «Петергоф», де вирощує квіти для озеленення парків та діжкові культури для оздоблення палаців Санкт-Петербурга. Випускники радо вітали гостю словами вдячності за щедре дарування знань у галузі квітникарства і просто як чудову людину і гарного спеціаліста.
Приємне враження справила виставка сільськогосподарських культур, оформлена зі смаком. Про це подбала завідувач кафедри ботаніки кандидат сільськогосподарських наук, доцент Валентина Оніпко. Їй активно допомагали лаборанти. Студенти представили свої шляхетно оформлені наукові роботи.
Ботанічний сад національного педагогічного університету імені Володимира Короленка — це музей і одночасно навчальна та дослідна база для студентів і викладачів. У 80-ті роки за декана Андрія Каришина, біологи обрали девіз щодо природи: «Пізнати, зберегти, примножити». Зараз цей девіз особливо актуальний. На фото з оранжереї ботсаду до статті від 28 жовтня 2009 року читачеві добре видно, що опунції, агави, монстери, пальми існували тут і до 1989 року — чудово! Гінкго дволопатевий дає шишкоягоди — добре. Але неприпустимо через ЗМІ пропонувати відвідувачеві ботсаду взяти листок гінкго для «здійснення заповіт-нішого бажання» або скуштувати інжиру. Особливо, якщо автор цих пропозицій — відомий вчений, ботанік, селекціонер, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства».
У ботсаду, як і в музеї, нічого брати не можна! Бо це — вандалізм.
Ветерани природничого факультету Полтавського національного університету Лариса Кушніренко, Аїда Кива, Ольга Стасілюнас, ветеран аграрної академії Борис Голов (колишній завідувач кафедри зоології) обурені й надзвичайно схвильовані прочитаним у статті. Не судилося дожити до цієї публікації лицарям наукової істини, чесним і порядним людям Тамарі Головій, кандидату біологічних наук, доценту. Вона свого часу очолювала кафедру ботаніки тоді Полтавського сільськогосподарського інституту та доктору біологічних наук, професору Івану Голубинському — учневі геніального академіка Миколи Івановича Вавилова, які вчили відомого ботаніка в інституті.
З морально-етичних позицій очевидно, що автор шаманських порад має звільнити місце голови Полтавського відділення Українського ботанічного товариства. Цією публікацією вважаю своїм обов’язком стати на захист зелених скарбів ботсаду заради нинішніх і прийдешніх поколінь.

http://vechirka.pl.ua/articles/2010/1/20/06898294/