Природно-заповідний фонд Полтавської області

Banners

GISMETEO: Погода по г.Полтава

«Азалії — ви зваба дивосвіту…»

07.03.2012

Із середини січня і до сьогодні тисячі киян та гостей столиці приходять до Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка, щоб помилуватися красою квітучих азалій. Ще більше їх прийде сюди напередодні Міжнародного жіночого дня. Адже пропустити таку нагоду більшість із них просто не зможе.
Та не всі відвідувачі саду знають, що до створення цієї унікальної експозиції причетні й полтавці. Саме про них, а також про рідкісну колекцію наша сьогоднішня розмова.


Тож зазначимо, що свій родовід ця експозиція бере з далекого та важкого першого повоєнного 1946 року. Саме тоді наш славетний земляк — корінний полтавець — директор ботанічного саду Микола Гришко привіз із Німеччини отриману по репараціях колекцію тропічних рослин.
Більшість становили чудові сортові кущі з вічнозеленим листям та крупними — до 10 см у діаметрі — квітками. Останні були білими, рожевими, бузковими, червоними, а іноді й двоколірними, простими або махровими. Вони цвіли так рясно, здавалось, що це не квітки, а цілі колонії метеликів. Оце-то й були перші рослини азалії індійської — полігібридного виду, який ботаніки виділили з роду рододендрон. Взагалі ж, слід зазначити, що довгий час азалія вважалася виключно Великодньою (Пасхальною) квіткою. Адже вона зацвітала у теплицях наприкінці зими — напередодні весни. Але коли понад 100 років тому з’явився перший надранній сорт Madam Petrick, який дав початок новій серії, з тих пір почалася справжня «азалієва лихоманка», насамперед у Європі.
І це було закономірно, тому що азалії вирізняються з того часу довготривалим цвітінням. Селекціонери домоглися того, що тривалість цвітіння однієї квітки азалії індійської сягала майже 15 діб!
Ось чому аристократи усього світу хотіли мати не тільки у своїх зимових садах, а й у палацах ці рослини. Особливо популярною азалія стала у Бельгії. У цій країні вона присутня завжди і всюди в житті кожного громадянина — від звичайного селянина до членів королівської родини.
Азалія індійська стала національним надбанням Бельгії, адже у цій маленькій країні вирощують 50% горшкових азалій світу, левова частка яких іде на експорт, даючи країні величезні прибутки. Взагалі ж, справжньою столицею азалій вважається бельгійське місто Гент. Ці рослини тут усюди, адже офіційний символ міста — квітка азалії. Більшість жителів мають власні колекції цих дивовижних рослин, які родини збирають із покоління в покоління. Їх передають у спадок, дарують на весіллях, дають під заставу. Із 1809 року тут проходить обов’язкова виставка азалій. Із 1815-го вона отримала королівський статус, і з тих пір, у день її відкриття, тут обов’язково бувають монархи. Не прийти на виставку вони можуть лише за станом здоров’я або через якісь несподівані події. Такі, наприклад, як оголошення війни.
Та король із королевою обов’язково приходять сюди, адже це унікальна виставка. Так, наприклад, у 2005 році на одній з них було зроблено 11-метрову піраміду з азалій, яка потім потрапила до Книги рекордів Гіннеса. З іншої виставки було продано близько 100 тисяч азалій, які тепер ростуть у тропічному саду Палацу Монте на Мадейрі. До речі, це найбільший моносад азалій у світі…
65 років тому, коли Микола Гришко завіз перші азалії до Києва, ніхто й не мав думки, що колись і в нас буде свій азалієвий сад, адже тоді ще не було фахівців з цієї культури, а тим, що були, бракувало професійних знань. Тодішнім ботсадівцям, а це були переважно полтавці, довелося опановувати все з азів, бо азалія — ой яка примхлива пані.
І хто знає, чи стала б азалія рослинною емблемою зимового Києва, якби у 60-ті роки ХХ сторіччя куратором колекції не призначили Світлану Миколаївну Приходько. Саме вона опанувала всі секрети біології та технології вирощування азалій. Крім того, вона стала першим в Україні селекціонером цієї диво-рослини. За свою майже чвертьвікову працю з нею вона отримала близько 30 гібридів. П’ять із них вже отримали статус сорту: Киевский вальс, Аленький цветочек, Героям войны, Огонек, Созвездие, а шість гібридів ще виборюють його. На жаль, Світлана Миколаївна не дожила до цього свого апофеозу, але її колеги увічнили ім’ям цієї трудівниці ботанічної ниви одним із сортів. Він став справжнім живим пам’ятником цій талановитій людині. Взагалі ж, Світлана Приходько справді добилась неймовірного, адже її сорти та гібриди менш вимогливі до кислотності грунту і більш стійкі до шкідників, ніж їхні закордонні побратими (а це ой як важливо!)
Зараз колекцією азалій Націо-нального ботанічного саду, а це майже 65 сортів і 30 гібридів, опікується Раїса Головко. Разом зі своїми колегами вона не тільки підтримує в ідеальному стані колекцію, а й веде розмноження кращих її сортів. А це надзвичайно відповідальна та фізично важка справа. Особливою любов’ю пані Раїса наділяє оті 20 старовинних сортів, вік яких понад 70 років. Раїса Петрівна лагідно називає їх «наші бабоньки». Вона розмовляє з ними, а кожної зими умовляє «зацвісти ще разок» і «згадати молодість». І вони її слухаються.
Та раніше побачити їх у повній красі широкий загал не мав змоги. Адже росли азалії у дуже тісних теплицях. Тим, що їх оглядають майже три місяці відвідувачі саду, вони зобов’язані унікальній особистості — почесному директору установи, доктору біологічних наук, члену-кореспонденту НАНУ і почесному професору нашої Полтавської аграрної академії — Тетяні Черевченко.
Саме за стараннями Тетяни Михайлівни на початку 2005 року було введено в дію чудову споруду оранжерейного комплексу (2,3 тис. кв. м).
Символічно, що першою в ньому була створена і відкрита для відві-дувачів експозиція азалій. Вона займає найбільшу площу — 424 кв. м і відкрита щоденно з листопада по квітень.
Тут експонуються 25—35-річні кущі п’яти сортів та 25 гібридів. Побачити їх може будь-хто. Для киян це вже стало доброю традицією, та і гостей саду під час цвітіння азалій із кожним роком більшає. Один із них — поет Анатолій Гриценко — дуже вдало і поетично передав своє враження від побаченого:
Азалії — ви зваба дивосвіту,
Весни провісниці у царині зими.
У вас нуртує сила першоцвіту,
І нею ніжно зачаровуємось ми.
Так, справді, зачарований вигляд мають відвідувачі саду, спостерігаючи шалене квітування азалій. На жаль, мало хто з них знає про творців цієї колекції, тим паче, нам приємно відчувати, що й наші земляки долучилися до цієї епохальної праці.
А поряд із азаліями ростуть та цвітуть такі аристократки рослинного світу, як камелії, гарденії та орхідеї, вони теж радують око відвідувачів саду, але це вже інша розповідь.
Р.S. Тим, кому на свята подарують квітучу азалію і хто захоче розвести цю рослину, я радив би  запам’ятати:
— азалії дуже світлолюбиві, але вони бояться прямих сонячних променів, надто навесні та влітку;
— з квітня по жовтень рослини можна тримати у відкритому грунті під затінком дерев. Але не забувайте — азалії не переносять щонайменших приморозків;
— азаліям потрібна висока вологість повітря та грунту, особливо з березня по вересень;
— головним у вирощуванні цих красенів-кущів є кисла реакція грунту (pH 3,5—4,5).
І не забудьте: рослини вирощують у суміші з перепрілої хвої, кислого торфу та річкового піску. Щоб кислотність відповідала нормі, кущі  треба поливати лише підкисленою водою, використовуючи щавелеву або лимонну кислоту (1 чайна ложка на 1 літр води). Якщо рН буде вищою, то почнеться хлороз — листки пожовтіють, а це свідчення неправильного догляду за азалією.
Віктор САМОРОДОВ, доцент Полтавської аграрної академії, лауреат Премії імені М. М. Гришка Ради ботанічних садів та дендропарків України
Фото Валерія ЧЕРКАСА

 

 

www.vechirka.pl.ua/