Природно-заповідний фонд Полтавської області

Banners

GISMETEO: Погода по г.Полтава

Легенди Полтавського ботанічного саду

Наталія ЖОВНІР, 28.10.2009

Величезну територію від вулиці Козака і аж–аж–аж до сучасного Ботанічного провулку у Полтаві колись займала резиденція архієпископа Полтавського і Переяславського. Коли радянська влада все націоналізувала, її розділили й розмістили тут багато організацій. Сюди перенесли й ділянки так званої колекції, яку назвали Ботанічним садом Інституту народної освіти (нині Полтавський державний педагогічний університет імені Володимира Короленка).
— І почали цю територію обживати, — розповідає відомий вчений, ботанік, селекціонер, голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства, доцент Полтавської державної аграрної академії Віктор Самородов. — До війни тут дуже добре був представлений «аборигенний» рослинний світ краю, чого зараз немає ніде в Полтавській області. Тоді робили ставку на типову флору. А вже після війни почали збирати колекції, захопилися сортами Мічуріна…

 


Сьогодні Ботанічний сад Полтавського педуніверситету (офіційно — Парк—пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення) має свої таємниці й легенди, береже народні звичаї й повір'я, секрети зцілень від недуг, які добре знали наші предки. Прадавні українські легенди переплелися з легендами інших країн…
— Тут є дерева, яких в Україні не зустрінете, віком 150—180 років: це і горіх чорний, і деякі види дуба, і груші та яблуні таких сортів, яких ніде немає, — говорить Віктор Самородов.
Територія саду нерівна — горби, схили, озерце, струмочок.
— Дехто говорить: «Навіщо тут оцей горіх, отой дуб — треба їх поспилювати!». — Але робити цього не можна, бо якщо спиляти дерева, які ростуть на схилах, відразу почнеться ерозія, зсуви грунту, — застерігає Віктор Миколайович.
Розмовляючи, йдемо доріжкою. Наш гід зупиняється біля цікавого дерева:
— Зараз ми знаходимося біля легендарної рослини, ліворуч росте ще кілька з такими ж незвичайними вія-
лоподібними листками. Це  гінкго дволопатеве, священне для всіх народів Індокитаю — японців, корейців, китайців. Воно росло на нашій планеті з тих часів, коли тут ще жили мамонти — травоїдні тварини. Вони харчувалися молодими пагонами і листками цієї чудової рослини. Минуло 200 років з того часу, як цю рослину вперше привезли до України. Вам пощастило: ви вперше бачите жіночу особину цієї двостатевої рослини. Перше, друге, третє дерево — чоловіче, а от четверте — жіноче. У нашій області в багатьох місцях росте гінкго, але ніде воно ще не утворювало  шишкоягід. Вважалося, що з нашого посівного матеріалу гінкго виростити неможливо, але полтавці довели — це реально! З отриманого насіння виростили чимало саджанців.
Ідемо далі:
— А ось — деревовидна півонія, — показує наш гід, — подивіться, які в неї плоди, як зірочки: вони, між іншим, є символом Китаю, бо зображені на прапорі цієї країни. Коли півонія цвіте, то викликає захоплення! І ось теж чудова рослина, яка має дві назви: наукова назва — кампсис, або текома. Чудова ліана! Цвіте три місяці. А скільки зелені! Текоми є тут і далі. Багато людей розкриє книжечку, прочитає про цю рослину й подумає: «Ой, південна рослина — вона в нас не ростиме!». Але вже є саджанці, які пройшли акліматизацію, вони витримають будь-яку негоду.
Далі бачимо бархат амурський. А Віктор Миколайович уже звертає нашу увагу на дерево з плодами:
— Це представник штату Коннектикут Сполучених Штатів Америки. Про віскі всі чули, а про те, що віскі можна витримувати і зберігати лише в бочці з деревини цієї рослини, мало хто у нас знає. Причому, бочка використовується всього один раз, якщо хочемо мати віскі з насиченим смаком. Подивіться, які чудові боби — руді і гострі, як ножі. Всередині — насінина. З такого насіння вперше на американському континенті почали робити ґудзики. Коли туди приїхали англійці й побачили його, вони були в захопленні: зробиш дірочку — і готовий ґудзик! Крім того, це ще й замінник кави для людей, які не вживають кофеїну.
За кілька кроків зупиняємося біля іншого дивовижного дерева й думаємо: що це може бути?
— Ось вам знову легенда Ботанічного саду: не всі ботаніки знають, що це таке, — усміхається Віктор Миколайович, — хто каже — кипарис, хто — щось іще… А справжня назва цього дерева — кипарисовик горіхоплідний — у нього шишки, наче горіхи, кетягами висять. Ви можете собі уявити, що десять років тому ця рослина примерзла, але знову дала отаку крону! І чому ми не вирощуємо такі рослини? Чому у нас тільки тополі — берізки, берізки — тополі, ну ще липи й клени? Подивіться, скільки тут насіння! А ось який екзот! Це кельрейтія, або мильне дерево. Воно в нас на всю область єдине. Відцвіло і чудові плоди зав'язало.
До нас приєднується директор Ботанічного саду Антоніна Дзюбаненко — у минулому випускниця Полтавського педуніверситету. Вона народилася в селі Березоточа Лубенського району — в столиці лікарського рослинництва України. Антоніна Степанівна веде нас у долину, де представлені квіткові рослини і кущі. Першим розглядаємо ялівець.
— Колекції голонасінних і дуже рідкісних квіткових рослин закритого грунту, — це вже надбання Антоніни Степанівни, — пояснює Віктор Миколайович. — Раніше тут ніхто нічого не саджав, бо це схил, причому дуже бідний. Вважали, що не варто тут нічого саджати. А вона почала це робити… Ось ви бачите дуже гарну колекцію півників. В ірідарії тут росте аж 270 сортів цих квітів. Чимало приїздить людей дізнатися про колекцію. Записують та малюють наші півники. Антоніна Степанівна поділилася посадковим матеріалом з Музеєм Володимира Короленка. Два—три роки пройде і колекція вже буде й там.
Тим часом підходимо до закритого грунту:
— Це надбання міста і всієї нашої області. Таку колекцію зібрати непросто. Тут представлені всі кліматичні рослинні зони, — продовжує захоплюючу розповідь голова Ботанічного товариства. — Прийшовши сюди, ви відразу можете потрапити до Південної Америки, Африки. Ботанічному саду все це сьогодні дуже важко утримувати. Всі йому повинні допомагати. Тут можна проводити уроки для школярів, починаючи з четвертого класу, студентам вузів викладати екологію. Це найкраще місце для занять з ботаніки, квітникарства, рослинництва тощо. Якось у техуніверситеті здивувались: «Як? У нас є Ботанічний сад?! А туди можна взимку прийти?». Уявіть: сніг, мороз, а ви хочете подивитися, як цвітуть кактуси. Тут вони скрізь. Треба дотримуватися технології вирощування, боротися зі шкідниками, хворобами — все це важливе, але сьогодні непросто…
У закритому просторі, під скляним дахом, квітують сукуленти — тут їх ціла колекція.
— Інжиру бажаєте? — запитує Віктор Миколайович. — Ось вам, будь ласка, можете скуштувати. А он далі «плід п'яти смаків» — філодендрону. А опунція як цвіте! Якби чоловіки знали, що її плоди — засіб від простатиту номер один! Десять плодів опунції з'їв — і забув про недуг! А колекція олеандрів яка чудова! Ви б прийшли сюди навесні, коли олеандри вибухають цвітом. Навіщо на південь їхати — ми й тут стоїмо біля кипарису. А це агава — монокарпічна рослина, яка утворює квітконос. Він починає на очах рости, і якщо його не зрізати, то проб'є стелю. І тоді рослина загине. Одного разу величезний, більш ніж п'ятиметровий квітконос таки пробив стелю. Коли зрізають квітконос, виділяється дуже багато солодкого соку — пасоки (як у наших беріз навесні). У Мексиці з нього роблять або напої типу нашої горілки, або знамениту текілу. Неправильно вважати, що текілу роблять з кактусів. Багато хто запитує: «Так як її робити — перемолоти кактус і віджати? Ні, це роблять з агави. А ось рослина номер один у християнському світі — справжнє алое. Коли зацвіте, що тут буде…
Побачили ми і яскравий приклад пристосування до певних умов: рослини чималеньких розмірів, у яких з одного боку листків немає, а 95  відсотків води накопичують стебла. Листки перетворилися на колючки різні за розмірами, за походженням, які дозволяють цим рослинам прекрасно існувати в засушливому кліматі.
— А ось подивіться, які агави, це Мексика така пречудова. Далі ви вже бачите Північну Африку, де, навпаки, достатня кількість вологи, сприятлива погода, й рослини мають листки, утворюють дуже багато квіток, практично не маючи перерви в цвітінні, — продовжує розповідь Віктор Самородов. — А квітка гібіскусу є емблемою багатьох азійських країн. Знаєте чай каркаде? — Його з цієї квітки отримують. Вона живе одну добу, то треба встигнути зібрати, бо прив'яла рослина — не якісна сировина… Квітка гібіскусу багата на антоціани, дуже корисні для здоров'я людини. Вони потрапляють у воду, коли заварюють чай. Ось один із цікавих видів гібіскусів — роза хінензіс: її квітку можна одягати на голову, як капелюх. А кімнатні гранати — он скільки плодів! Ви можете їх вдома посадити, вони дуже легко розводяться з насіння і добре ростуть. От у яке царство ви потрапили!
Зупиняємося перед гігантським фікусом, дивуємося, запитуємо — чи можна такий виростити вдома?
— Він, по-перше, дуже любить світло, а, по-друге, вологу в повітрі, — пояснює Віктор Миколайович. — А ось виткий фікус, бачите, яка стіна?
На запитання, чи часто він як голова відділення Українського ботанічного товариства тут буває, Самородов відповідає:
— Я тут буваю щодня, багато що робимо разом. Ми, аграрії, тут свою колекцію ехінацеї висадили — це дуже зручно для нас, ведемо селекцію. І на відкритому грунті працюємо, досліди проводимо, студентів сюди приводимо, коли ті вивчають ботаніку й екологію. Багато чого і я Ботанічному саду подарував. Ось, наприклад, мій подарунок — дуже рідкісна голонасінна рослина казауріна з Австралії. Вона може поглинати азот з атмосфери і перетворювати на азот грунту, як і бобові культури. Рослина цінна, за нею майбутнє. І дуже швидко росте — п'ять років тому маленька була, а зараз…
Ми залишаємо територію із закритим грунтом і йдемо в протилежний бік Ботанічного саду. Розповідь про таємниці і легенди саду продовжує його директор Антоніна Дзюбаненко:
— Друга хвиля реконструкції — новий етап у розвитку Ботанічного саду, що розпочався в 1998 році. Коли я прийшла сюди працювати, якраз змінилося керівництво факультету. Тоді тут їздив транспорт із вулиці Сковороди до Монастирської. Садом ходили, виносили звідси все, що хто бажав… Одна оранжерея була (вона теж існує з 1989 року), за неї хвилювалися. Ми вирішили обмежити територію, огородили і почали працювати на відкритому грунті. Тут були представлені великорослі рослини, про які розповів Віктор Миколайович, і ви їх бачили, та кілька клумб квітувало. Далі теж були ділянки з квітами, вважалося, що то колекція. Оцього всього не було. А потрібні ж екзоти — що за Ботанічний сад без них? Ми з деканом Мариною Гриньовою вирішили робити все по-новому, й територію реконструювали. Стару оранжерею ліквідували, зв'язалися з іншими ботанічними садами й парками, у яких є обмінний фонд. Запросили фахівців до себе в гості, вони подивились і відповіли, що місце у нас прекрасне, терасоване, й тут треба зробити щось гарне. Полтава приїжджим біологам дуже сподобалася, і вони просто почали надавати потрібні екземпляри. Нам допомогли практично всі ботанічні сади України, всі дендропарки, представників яких ми запрошували.
Зупиняємося біля обліпленої плодами яблуні в чарівному куточку, де зібрано все, що здавна любили українці.
— Ми вирішили створити експозицію Музею українського національного квітникарства, — пояснює Антоніна Степанівна. — Кожна епоха наносила свій відбиток на квітникарство. І от у нас зібрано все, починаючи навіть з язичницьких часів. Ось соняшник — квітка сонця. Пізніше наші предки дізнались, що він ще й корисний, зараз з'явилися прекрасні декоративні соняшники. Ті ж самі чорнобривці з давніх-давен українці висаджували біля своїх хатин. Речовини, які виділяють ці рослини, — фітонциди — заспокоюють нервову систему, тому їх саджали саме біля вікон. Новонароджених хлопчиків купали у відварі з чорнобривців, щоб росли сильними. А сьогодні ми знаємо, що це прекрасна лікарська рослина, сечогінний засіб, ліки для органів травлення. Я дивувалася колись: чому бабуся садить чорнобривці на ділянці, та ще й у капусті? Виявляється, речовини, які виділяють ці квіти, відлякують шкідників. Мальва також є в нас у музеї — це також візитна картка України. А привезла її княгиня Ольга з Візантії. Коли вона поїхала туди вирішувати питання щодо введення християнства на Русі, дуже сподобалася візантійському імператору, бо була красива і статна. Він запитав: «У вас усі жінки такі гарні?» Княгиня відповіла: «Так». Тоді імператор сказав: «Нехай оця мальва буде символом стрункості і краси української жінки». І літературні, й історичні джерела підтверджують, що саме княгиня Ольга привезла цю квітку в Україну. Айстри ми також висаджуємо, бо сьогодні люди уже забувають, що колись ці квіти вважалися посередниками у спілкуванні з рідними, які померли. Увечері їхні душі нібито повертаються до своєї оселі… Справді, коли увечері вийти на подвір'я, де цвітуть айстри, можна побачити, що вони найяскравіше виділяються серед квітів. Росте в нас і любисток — символ українського дівоцтва, довгої коси. Дійсно, речовини, які є в цій рослині, сприяють покращенню росту волосся. Тут же у нас посаджені вишні — символ української щедрості, добродушності, простоти в спілкуванні. Росте і яблуня — символ українського багатства. Груша, яка також є в цьому куточку, — символ української хазяйновитості. Пам'ятаєте, у Івана Нечуя-Левицького в «Кайдашевій сім'ї» на городі стояла стара груша? Це ще й символ добротної сім'ї. І калина у нас зростає, і верба… «Ламка верба» говорять, але вона теж символ України. Так, верба ламається, але знову росте. Півники теж ви-саджували з лікувальними цілями. Їх коріння вгамовує зубний біль, його дають малим діткам жувати, щоб краще зубки різалися.
Поряд із цим неповторним куточком, де все, так би мовити, давнє, ми бачимо ділянки правильної прямокутної форми, якими представлений уже радянський період. Тоді характерною була правильна форма клумб з двома—трьома видами квітів:
— Це теж історія і ми її не відкидаємо, — говорить пані Антоніна. — А далі представлене вже сучасне квітникарство. Сьогодні у «зеленому» будівництві актуальні кам'яні гірки, газони, висаджують різні форми хвойних, поєднують різні види рослин. Такі композиції уже сьогодення. Отак поетапно ми відтворюємо історію українського народу саме в галузі квітникарства, підкреслюючи, що в ній не тільки війни відбувалися. Український народ завжди жив повноцінним життям.
— Антоніно Степанівно, ще одна легенда Полтавського ботанічного саду стосується криниці, яка, за переказами, врятувала під час Великої Вітчизняної війни багато людей…
— Справді, під час війни був зруйнований водопровід східної частини Полтави, й людей урятувала ця криничка на території Ботанічного саду (який тоді ще вважався агробіостанцією Полтавського педінституту). Потім про неї всі забули. Лише в 1999 році (до речі, десять років тому) 28—29 липня ми розпочали її реконструкцію: поклали бетонні кільця, зробили новий зруб, окультурили.
Дуже багато цікавого побачили і почули ми в Ботанічному саду Полтавського педуніверситету. На прощання Віктор Самородов запропонував нам зірвати по листочку з дерева гінкго: сказав — традиція, що відвідувачі Ботанічного саду беруть на пам'ять по листочку з цього дерева. Його слід зберегти: вважається, в такому випадку здійсниться найзаповітніше бажання… Це ще одна із легенд Полтавського ботанічного саду.

Фото Аркадія СЛАВУЦЬКОГО

http://www.vechirka.pl.ua/articles/2009/10/28/84439513/